Інфографіка "Вік вчителів у різних населених пунктах"

Сім принципів освіти

Сім принципів освіти

1.

 Рівність шкіл. Проявляється в однаковому забезпеченні усіх шкіл країни обладнанням, однаковою системою освіти та пропорційним фінансуванням. 

Рівність навчальних дисциплін. У Фінляндії негативно ставляться до класів із поглибленим вивченням тієї чи іншої дисципліни. Навпаки, усі предмети викладають рівноцінно. Але є можливість створення спеціалізованих класів - за певної кількості обдарованих в окремій галузі дітей.

Рівність батьків. Питання про соціальний статус та професію батьків вчителям дозволено ставити лише в крайніх випадках, анкетування та опитування подібного типу заборонені.

Рівність учнів. Фінських учнів не ділять на «хороших» чи «поганих», немає поділу на класи за вподобаннями чи вміннями. Усі діти мають однакові права в школі. Також фінська освіта спрямована на те, щоб максимально інтегрувати дітей з особливими потребами в соціальне середовище. Для цього діти з інвалідністю навчаються у звичайних школах. За потреби при школі створюють класи для учнів із вадами слуху чи зору.  

 Рівність вчителів. Вчителі повинні бути безпристрасними до своїх учнів і оцінювати всіх об’єктивно. Жодних «улюбленців» та «своїх класів». За вчителем залишається лише роль наставника. Будь-які відхилення від цього правила загрожують вчителю звільненням. Усі вчителі однаково важливі в колективі: і математики, і гуманітарії. 

Рівність дорослих і дітей. Уже в першому класі дітей ознайомлюють з їхніми правами та пояснюють, в яких ситуаціях є можливість скаржитися соціальним працівникам. Батькам це дає змогу зрозуміти, що їхня дитина – особистість, яку вони повинні поважати. Вчителі також не мають права ображати чи принижувати школярів. Головна особливість у тому, що вчителів приймають на роботу на основі однорічного контракту, який щоразу потрібно поновлювати.

2.

Безкоштовність. Освіта є безкоштовною, але й усе, пов’язане з навчальним процесом: підручники, канцелярські товари та інші матеріали для навчання, екскурсії та шкільні поїздки, харчування, шкільний транспорт. Окрім того, будь-який збір коштів з батьків заборонений.

3.

Індивідуальний підхід. Для кожного учня створюється окремий навчальний план, починаючи від підбору підручників, закінчуючи переліком завдань для розв’язання на уроці та вдома. Прописується навіть кількість часу, яку учень повинен присвятити домашнім завданням. У межах одного уроку різні учні можуть виконувати різні завдання з теми. Якщо для одного виклад ведеться коротко і про головне, даються легкі задачі, то іншим пояснюють все більш детально та даються завдання вищої складності. Відповідно до рівня навчального плану і проводиться оцінювання.

Діє спеціальна програма допомоги учням, яким важко дається навчання. Але на відміну від популярного в репетиторства, учні отримують додаткові заняття від власних вчителів у позаурочний час.  

4.

 Практичність – головне правило викладання. Дітей у школі навчають здебільшого тому, що їм знадобиться у житті. Змалку діти мають знати, як зорієнтуватися на місцевості, як порахувати вартість товару з кількома знижками,  як вирахувати відсоток від податку, створити резюме в Інтернеті, контролювати банківський рахунок тощо. 

Також у  школах немає такого явища, як іспит. Чи проводити періодичні контрольні і самостійні роботи  - вирішує вчитель. Загальний контроль знань проводиться лише після закінчення школи, але й до нього школярів зумисне не готують, а результати контролю не є такими вже і важливими. Адже головне підготувати не до іспиту, а  до життя. 

5.

Довіра до вчителів. Немає різноманітних перевірок та методичних консультацій. Для країни діє єдина система освіти, і, відповідно, однакові рекомендації для вчителів. Як викладати обирає сам вчитель.

Довіра до учнів. Вважається, що учень сам може обрати, що для нього корисніше. Наприклад, якщо на уроці вмикають документальний фільм, а дитині він не цікавий, школяр може замість перегляду стрічки читати книгу. 

6.

Важливою складовою освіти є добровільність. Вчиться той, хто хоче вчитися. Якщо дитина не зацікавлена в освіті або немає до цього здібностей, її навчання закінчується після 9 класу. Увагу учня скерують на якусь нескладну практичну професію та не будуть завалювати «двійками». Адже не всім будувати літаки, хтось має і професійно керувати автобусами. 

Щоб допомогти дитині зорієнтуватися в майбутніх професіях, в школах працює спеціаліст із профорієнтації, який за допомогою тестів та бесід координує навчання школяра та орієнтує його на певні види діяльності.

Важливе місце посідає контроль шкільного режиму. Усі уроки, які учень пропустив, він все одно має «відсидіти». Якщо в учня з’являються «вікно» між уроками, його можуть відправити на заняття до іншого класу. Розв’язувати завдання та бути активним – не потрібно, але присутність – обов’язкова. Регулярні невиконання завдань, пасивність на уроках – ніхто не принижуватиме учня, не погрожуватиме йому та не викликатиме батьків до школи. Школяра просто не переведуть у наступний клас. 

7.

Основна роль школи – навчити дитину самостійності. Замість того, щоб змушувати «зубрити» формули, вчителі показують, як ефективно використовувати довідники, калькулятори, інтернет тощо для вирішення їхніх проблем.  Вчителі не розкривають під час уроків нових тем – усе є в підручнику, де учні повинні знайти та виокремити інформацію самостійно. Також вчителі не втручаються в особисті конфлікти між школярами, даючи їм самим розібратися.

Навіщо оцінки?

До третього класу учнів не оцінюють ні за якими критеріями чи показниками. З третього по сьомий клас використовують лише усні оцінки: «добре», «задовільно», «чудово». А вже далі діє десятибальна шкала оцінювання. Школи використовують електронні щоденники учнів, куди вносяться не лише оцінки дитини, а й інформація про відвідуваність, поведінку, коментарі вчителів, психолога, працівника з профосвіти тощо. Самі ці оцінки не відіграють важливої ролі для вчителів та школи, а для школяра є лише стимулом для досягнення мети та здобуття нових знань.

http://nus.org.ua/home-neptun-type/